Запах липи для мене — це не просто запах. Це адреса.

Вулиця в селі, де живе моя тьотя. Майже центр, поряд школа, а на її подвір'ї — кілька старих височенних лип. Коли вони цвітуть, удень над усім стоїть той неймовірний аромат, густий і теплий, як мед.

Найбільше пам'ятаю його вночі. Літні нічні гуляння — той безтурботний час, окремий етап життя, коли тобі нічого не треба, крім цієї ночі. Зорі над головою, аромат, що в темряві робиться ще щемкішим і розноситься геть далеко, кумкання жаб зі ставка.

Мене досі заворожує те відчуття: ти маленький, а навколо — велична природа. Видно далеко-далеко, аж до краю, і над тобою безкраїй зоряний космос. У місті куди не глянь — будинки.

Але липа знаходить мене й тут. Є парк біля дому; гуляю з дітьми поміж дерев — і раптом вона, та сама. Один вдих — і я знову там: село, ніч, зорі, жаби, безкінечність.