Княгиня Ольга — жінка, яка правила державою тоді, коли це було не жіночою справою.

Змалку пишалася, що ношу те саме ім'я. Повз її пам'ятник у Києві ніколи не проходила байдуже.

Після загибелі чоловіка вона взяла владу в свої руки й правила твердо, розумно, розбудовувала державу. Вона першою серед наших правителів прийняла християнство, ще до Володимира. У цьому було щось дуже далекоглядне. А потім із її роду виріс і Володимир, і все, що було далі.

Довкола неї — образи, що для мене про силу й рід. Корінь, що вростає в землю. Тури обабіч — дика сила, що її оберігає. І хрест — її вибір, що змінив багато.

Поки малювала, відкрила для себе купу нового про княже вбрання. Що золоті підвіски біля скронь звуться колти — і в них колись вкладали ароматну тканину, тож вони пахли. Що плащ на одному плечі — це корзно, обруч на шиї — гривна, а сам вінець на голові кріпиться на обручик-очілля. Дрібниці, а малювати одразу цікавіше, коли знаєш, що це і навіщо.

Для мене вона — про початок. А початок часто буває саме таким: тихим, твердим і жіночим.